Олег Потурай «Нічого особистого» (Майже фейлетон) У ніч з 18 на 19 лютого 2012 року в німецькому місті Мюнхені відбувся поєдинок між боксерами-важковаговиками українцем Віталієм Кличком і чорношкірим британцем Дереком Чізорою. Ще напередодні, під час процедури зважування, британець, ігноруючи всі правила пристойності, дав нашому боксерові шпаркого ляпаса, а перед самим поєдинком плюнув в обличчя Кличка-молодшого заздалегідь набраною в рот водою. Незважаючи на це, поєдинок між нашим джентльменом і британським нахабою відбувся в такому стилі, мовби вони вийшли в ринг не для з’ясування стосунків кулаками, а для милої, майже дружньої бесіди. Спробуємо її відтворити. Раунд 1 – Ти, Дереку, звичайно, негідник. За твою поведінку напередодні тобі голову відірвати мало. Але я культурний, мене німці доктором величають, тому запитую: що будемо робити – битися чи миритися? – Не зрозумів. Тобі одного «намордника» і плювка в пику братові мало? Я думав –нормально тебе простимулював. Після цього ти маєш мене тут ось на пил розтерти. – Не хочу я тебе терти. Я тебе взагалі чіпати не хочу. Навіщо? За свою хуліганську витівку ти вже й так потерпів – заплатиш п’ятдесят тисяч доларів штрафу. Я за них собі скакалку куплю, ранкову зарядку з нею робитиму. І тебе щодня добрим словом згадуватиму… – Ага, значить, одного ляпаса тобі все-таки було мало. Ну, то ось тобі ще один… Гей, Віталику, зачекай… Ти куди? Раунд 2 – Попив водички в перерві? Заспокоївся? Отож-бо, так воно ліпше. – Яке заспокоївся? Обіцяв тебе завалити – і завалю! – Дереку, не страждай фігнею, воно тобі тре’? Дивись, який я великий. Так, руки в тебе довжелезні, як у мавпи… – Ти мене мавпою обізвав? Ну, ось я тобі зараз! – Що, що ти мені зараз, Дереку? Я ж не тільки в рингу добре себе почуваю, а й на біговій доріжці. Знаєш, за скільки я стометрівку пробігаю? Не знаєш і знати не хочеш? Ну, як хочеш, а я побіг. Раунд 3 – Знову біжиш? Не боксер ти, Віталику, вже ти не боксер. – Я не боксер? Та я тобі зараз як дам! – А що ти мені даси? Джеба в тебе нема. Правого прямого – також нема. Бокових – ні лівого, ні правого. Аперкотів – теж нуль. На свінги – навіть натяку. Нічого в тебе вже нема – отже, нічого ти мені й не даси. – То що будемо робити – битися чи миритися? – Давай після перерви. – Абґемахт!* Раунд 4 – Дереку, друже мій дорогий! Я так скучив за тобою, ніби ми цілу вічність не бачилися! Дай я тебе обніму… Ось так. Дай ще раз… Ні, я не «голубий», у мене жінка і троє дітей. Звідки така любов? Так з тобою, дебоширом, інакше не можна, тільки або втікати, або обніматися… Раунд 5 – Півтора раунду назад ми домовлялися про щось домовитись. – Ага, справді: б’ємося чи миримося? – Давай миритися. – На яких умовах? – Ти мені віддаєш свої пояси і розбігаємося. – Ні, Дереку, так не піде. Я ще своїми поясами не набавився. – Тоді давай битися. – Гаразд. Але не зараз – уже в наступному раунді. – Ай еґріі**. Раунд 6 – То що, б’ємося? – Б’ємося. – Ти казав – у мене джеба немає – а ось він! Ти казав – у мене правого немає – а ось він боковий! Ой, поцілив, тобі голова запаморочилася? Ну, постій трохи біля канатів, я тебе притримаю, щоб не впав. А щоб рефері нас «бреком» не розігнав, я робитиму вигляд, ніби намагаюся тебе вдарити ще. А ти тим часом постій, відпочинь. Раунд 7 – Дереку, ти що, здурів? Хвилину тому я тобі допоміг не впасти, а ти мене по-справжньому лупцюєш? – Ну, ти ж відмовився віддати мені свої пояси, значить я повинен їх у тебе відібрати. – Зачекай, друже, не гони коней. Слово джентльмена, ти їх отримаєш. – Коли? – Після двадцять восьмого жовтня. – Чому саме? – Того дня у нас будуть вибори, я проведу в український парламент свій «Удар» і тоді, будь ласка, бери собі пояси. – Ти вже їх не схочеш? – А тоді у мене буде інша, цікавіша забавка – депутатський мандат! Раунд 8 – Я бачу, ти так нічого й не зрозумів. Ну, не віддам я тобі сьогодні своїх поясів, не бігай за мною – не віддам, не віддам… Раунд 9 – Втомився? Не будеш мені більше надокучати? Отож-бо. Це якби ми з тобою на рингу десь у Британії перебували, в тебе був би певний шанс виграти у мене, наприклад, за очками, а в Німеччині… Друже, ти тут повинен з мене відбивну котлету зробити, щоб судді віддали тобі перевагу. Оскільки ж ти ні дотягтися, ні наздогнати мене не можеш, то просто погуляй собі по рингу. Як оце я. Зрозумів? Раунд 10 – Правильно, Дереку, правильно гуляєш. Молодець. Дай я за це тебе обніму… Ще раз. Чудово. Нехай глядачі думають, що це ми з тобою в клінчі. Нехай думають, що ми так запекло боремося з тобою за перемогу… Раунд 11 – Віталику, друже, мені дуже сподобалися твої обійми. Обійми мене ще раз. – Ох, і негідник же ти, Дереку! Чим частіше я тебе так ото щиро, по-дружньому обіймаю, тим дужче мене болить лівий бік. Ти ж поза моїми обіймами зовсім селезінку мені відіб’єш! Раунд 12 – Ну, ось і дочекалися. Ти ще хочеш мене побити? – Хочу, але не можу. – Я також хочу і також не можу. – Ну, тоді, щоб згайнувати час, розкажи, навіщо мене вдарив на зважуванні. – Та того самого, чого й твого брата обплював. – Чого? – Бізнес. Нічого особистого. – Тобто? – Домовився з провідними телеканалами, що з цього бою зроблю супер-шоу. – Скільки скосив? – Мільйон, звичайно. За менше не працюю. – Ох, і пройда ж ти, Дереку, ох, і пройда! – Авжеж, тому морду все-таки хочеться комусь набити. – Ну, то набий при нагоді Девіду Хею. І скажи, що це від мене. Оплату гарантую. ============== * Згоден (нім.) ** Згоден (англ.)